Чому тебе виховали так, щоб ти зрікався себе.
Переклад за допомогою ШІ · Оригінал англійською
Згадай своє дитинство…
Як часто батьки щиро запитували тебе: «Чого ти хочеш?», «Що ти думаєш?», «Що ти відчуваєш?», «У що ти віриш?» або «Що ти хочеш робити?»
Для багатьох відповідь, мабуть, буде: не дуже часто.
Тому що виховання багатьох людей будується навколо зовсім іншого питання. Не «Чого хочеш ти?», а «Чого хочуть від тебе батьки?» «Що вони хочуть, щоб ти робив?» «Як вони хочуть, щоб ти поводився?» «Що треба сказати, щоб їх не засмутити?» «Що треба зробити, щоб не мати неприємностей?» «Як зробити так, щоб мама й тато були задоволені?»
Звісно, дітям потрібне виховання. Їм потрібні межі. Потрібна дисципліна. Їм потрібно чути слово «ні». Я не кажу, що дітям треба дозволяти все, що вони хочуть, коли їм заманеться. Я кажу, що є ВЕЛИЧЕЗНА різниця між тим, щоб навчити дитину, що вона не завжди може отримати бажане, і тим, щоб навчити її, що її бажання НЕ МАЮТЬ ЗНАЧЕННЯ.
І мені здається, багато хто виріс, засвоївши саме друге.
Це видно в найдрібніших і найзвичніших подробицях дитинства. Дитина приходить зі школи, і хтось із батьків не запитує: «Що ти хочеш на вечерю?» Натомість каже: «Ось що ти їстимеш». Дитина відповідає: «Мені це не подобається», і раптом виникає проблема. «Усе одно їстимеш». «Не встанеш із-за столу, поки не доїси». «Не з’їси, не отримаєш десерту».
Звісно, батьки не можуть щовечора готувати п’ять різних страв, бо дитина передумує. Я не про це. Я про те, що іноді ми насправді повідомляємо дитині за всім цим.
Дитина просто висловила вподобання. «Мені це не подобається». Але замість уроку «Твої бажання важливі, хоча ти не завжди можеш отримати те, чого хочеш» ми можемо зрештою навчити її іншого: «Твої бажання нічого не значать».
І цей урок сягає набагато глибше за тему їжі.
Він перетворюється на переконання: «Неважливо, що мені це не подобається. Неважливо, що я не хочу цього робити. Неважливо, що я думаю інакше. Неважливо, що я відчуваю інакше. Головне, щоб я робив те, чого хочуть мама й тато».
Те саме ми робимо з думками й емоціями.
Скільки з нас у дитинстві сперечалися з батьками, а потім просто казали що завгодно, аби закінчити суперечку?
Ти знав, що насправді думаєш. Знав, що насправді відчуваєш. Але знав і те, що вони не дуже хотіли це чути. Вони хотіли почути відповідь, яка зробить їх задоволеними.
Якщо ти продовжував щиро говорити те, що думаєш, раптом виявлялося, що ти «огризаєшся», «хамиш», «бунтуєш» або «виявляєш неповагу».
І зрештою ти дещо засвоїв. Збрехати простіше. Сказати те, що вони хочуть почути, простіше. Удати, що погоджуєшся, простіше. Зректися своїх справжніх думок і почуттів простіше, ніж давати раду конфлікту, який виникає через чесність.
Ти засвоїв, що ЩИРО ВИРАЖАТИ СЕБЕ НЕПРАВИЛЬНО, а ЗРІКАТИСЯ СЕБЕ, ЩОБ ДОГОДИТИ КОМУСЬ, ПРАВИЛЬНО.
І це дуже небезпечний урок для дитини, бо ти вже не просто вчиш її слухняності. Ти вчиш її НЕ БУТИ СОБОЮ.
Ти вчиш її, що чесність створює конфлікт, а удавання приносить мир. Учиш, що чуже схвалення важливіше за власні переконання. Учиш, що найбезпечніше будувати стосунки, з’ясувавши, чого інша людина хоче від тебе, і ставши саме цим.
Ти вчиш свою дитину зрікатися себе, бути нещирою і, що найгірше, НЕ МАТИ ПЕРЕКОНАНЬ.
І поступово, сама того не усвідомлюючи, дитина засвоює: «Те, що я думаю, менш важливе, ніж те, що мама й тато хочуть, щоб я думав. Те, що я відчуваю, менш важливе, ніж те, що мама й тато хочуть, щоб я відчував. Мої бажання менш важливі за бажання мами й тата. Робити їх задоволеними важливіше, ніж чесно бути собою».
А потім ти стаєш дорослим.
Мама й тато не зникають. Вони просто ЗМІНЮЮТЬ ОБЛИЧЧЯ.
Тепер мамою й татом стають друзі, романтичні партнери, колеги, керівник, соціальні мережі… УСІ.
І в кожні дорослі стосунки ти переносиш ті самі моделі взаємин, які засвоїв у дитинстві.
Ти й далі ставиш ті самі питання, яких навчився в дитинстві. «Чого вони хочуть від мене? Що мені треба сказати? Як поводитися? Яка версія мене їм сподобається? Яку думку я можу висловити, не засмутивши їх? Що треба приховати? Що треба змінити в собі, щоб мене прийняли?»
Тільки тепер уже нікому не потрібно казати тобі це робити.
Ти робиш це АВТОМАТИЧНО.
Ти заходиш у кімнату й замість «Хто я?» підсвідомо запитуєш: «Ким мені потрібно бути тут?»
Саме тут прагнення догоджати людям стає чимось набагато більшим, ніж звичкою надто часто казати «так». Воно стає цілим способом життя.
Ти вчишся читати інших раніше, ніж себе. Ти чудово знаєш, що відчувають усі навколо. Знаєш, чого вони очікують від тебе. Що вони схвалять. Що їх розчарує. Яку версію тебе вони воліють бачити.
Але запитай себе, чого хочеш ТИ, і раптом виявиться, що ти гадки не маєш.
Запитай, що ти НАСПРАВДІ думаєш, і ти завагаєшся.
Запитай, у що ти НАСПРАВДІ віриш, і спершу почнеш з’ясовувати, у що вірять УСІ ІНШІ.
Запитай себе, як ти хочеш одягатися, що робити, що говорити, яке життя прожити, і ще до відповіді ти вже думаєш, хто може не схвалити твого вибору.
ОСЬ що означає зрікатися себе.
Це не лише відмова від власних бажань. Це відмова від своїх думок, почуттів, переконань, цінностей, способів виражати себе і зрештою від ТОГО, ХТО ТИ Є.
І мені здається, саме тому стільки людей відчувають провину, щойно подумають про себе.
Багатьом із вас, хто це читає, ніяково запитати себе: «Чого я хочу?»
Багато хто одразу почувається егоїстом? Це просте питання одразу викликає в нас провину, сором і відчуття егоїзму вже за те, що ми хоча б трохи над ним замислилися.
Багато хто не може ухвалити рішення, перш ніж перебрати всіх, кого воно може зачепити, засмутити, розчарувати або образити?
І серйозно, скільки з вас опинилися В САМОМУ НИЗУ власного списку пріоритетів?
Скільки з вас ставлять абсолютно ВСІХ І ВСЕ вище за СЕБЕ у СВОЄМУ списку пріоритетів?
Партнер. Родина. Друзі. Робота. Керівник. Усе, чого від тебе очікують. Усе, чого від тебе потребують. Усе, що про тебе думають.
Ти думаєш про всіх них раніше, ніж узагалі подумаєш про себе.
І зрештою десь на самому дні, якщо ще лишається місце, а зазвичай його не лишається, ти, можливо, нарешті думаєш про себе, лише щоб відчути провину й одразу знову про себе забути.
Серйозно, зупинись на секунду й подумай про це.
Як може бути здоровим те, що ТИ стаєш найменш важливою людиною у СВОЄМУ ВЛАСНОМУ ЖИТТІ?
Якимось чином ми переконали себе, що це здоровий спосіб життя.
Ми вихваляли ЗРЕЧЕННЯ СЕБЕ й називали його БЕЗКОРИСЛИВІСТЮ.
Але це НЕ одне й те саме.
Піклуватися про інших добре. Жертвувати добре. Іти на компроміс добре. Іноді ставити чужі потреби вище за свої добре. Це частина справжньої любові до людей.
Але є ВЕЛИЧЕЗНА різниця між тим, щоб ІНОДІ ставити іншу людину на перше місце, і тим, щоб ПОСТІЙНО ставити себе на останнє.
Як нездорово жити з переконанням «Важливий лише я», так само нездорово жити з переконанням «ВАЖЛИВІ ВСІ, КРІМ МЕНЕ».
Одна крайність повністю нехтує всіма іншими. Інша повністю нехтує тобою. Жодна не є здоровою. Обидві однаково погані.
АЛЕ ми чудово вміємо засуджувати першу й водночас вихваляти другу.
Ми дивимося на людину, яка завжди думає лише про себе, і називаємо її егоїстичною. Справедливо. Так і є. АЛЕ ПОТІ ми бачимо людину, яка не має меж, не вміє відмовляти, не може висловити непопулярну думку, змінює себе заради всіх навколо, постійно пригнічує свої справжні почуття й думки та гадки не має, чого хоче від власного життя і навіть хто вона така, і називаємо її безкорисливою та хвалимо.
Вона не безкорислива. Вона просто навчилася ЗРІКАТИСЯ СЕБЕ.
А жити так виснажливо.
НЕ ДИВНО, що всі живуть у тривозі, якщо кожна взаємодія вимагає вгадувати, як тебе сприймають. Звісно, ти виснажений, якщо постійно думаєш, чи хтось не злиться на тебе, чи не розчарований тобою, чи не засуджує, не відкидає і не очікує чогось іншого.
Звісно, цілковита відірваність від того, що ти справді думаєш, відчуваєш і хочеш, може зробити тебе глибоко нещасним. НЕ ДИВНО, що стільки людей страждають від хронічної тривоги та депресії.
Ти весь час граєш роль. Весь час зрікаєшся себе. Живеш заради ВСІХ, КРІМ СЕБЕ.
І ця вистава НЕСКІНЧЕННА, бо кожному потрібна трохи інша версія тебе.
Саме тому так важливо вчитися запитувати себе, що ти насправді думаєш і хочеш.
Якщо ти виховуєш дитину, почни вчити її, що вона МАЄ ПРАВО НА ВЛАСНУ ВІДПОВІДЬ.
Запитуй, чого вона хоче. Що думає. Що відчуває. У що вірить. Що хоче вдягнути. Що хоче поїсти. Що їй сподобалося, а що ні. Учи її бути окремою особистістю й по-справжньому бути собою.
Ти не зобов’язаний давати їй усе, чого вона просить. Не зобов’язаний погоджуватися з кожною її думкою. Суть не в цьому.
Суть у тому, щоб навчити її: ЇЇ ВНУТРІШНІЙ СВІТ ВАЖЛИВИЙ. Навчити її, що вона МАЄ ПРАВО думати ПРО СЕБЕ.
Навчи її, що її думка може мати значення, навіть якщо остаточне рішення не завжди буде за нею. Що незгода з тобою не означає автоматично неповагу. Що вона може щиро сказати, що думає, і їй не потрібно оберігати твоє его, бо ти надто вразливий, щоб почути щось, крім бажаного. Навчи її, що не треба брехати тобі, аби почуватися в безпеці або зберігати мир.
Бо якщо твоя дитина засвоїть, що найшвидший спосіб завершити конфлікт полягає в тому, щоб сказати тобі все, що ти хочеш почути, вона перенесе цей урок у доросле життя.
Вона робитиме це з друзями, партнером, керівником, з УСІМА. І перш ніж ти озирнешся, перед тобою буде людина, якою всі помикають і яка не має справжнього відчуття себе та своєї індивідуальності.
А потім ми дивуємося, чому дорослі не вміють відмовляти, не витримують чужого розчарування, не можуть щиро виражати себе й гадки не мають, хто вони під усіма версіями себе, створеними заради інших.
Тому, якщо ти впізнав себе в чомусь із цього, думаю, тобі варто почати ставити питання, яких тебе, можливо, ніколи не вчили.
Що я НАСПРАВДІ думаю? Що я НАСПРАВДІ відчуваю? У що я НАСПРАВДІ вірю? Чого я НАСПРАВДІ хочу? Що я НАСПРАВДІ хочу сказати? Що я НАСПРАВДІ хочу робити? Яким я хочу бачити МОЄ життя? Хто я, коли не намагаюся бути тим, ким мене хоче бачити хтось інший?
І НЕ відчувай провини за те, що маєш відповідь.
Я не кажу тобі стати нарцисом. Не кажу перестати піклуватися про людей. Не кажу, що почуття всіх інших раптом стали неважливими.
Я кажу: ПЕРЕСТАНЬ ЖИТИ ТАК, НІБИ ТВОЇ ПОЧУТТЯ НЕВАЖЛИВІ.
Учися піклуватися про людей, не зрікаючись себе заради них. Учися враховувати чужі почуття, не покладаючи на них відповідальність за кожне своє рішення. Учися любити людей, не граючи роль заради них. Учися бути чесним, навіть коли чесність може когось розчарувати.
Бо тобі не повинно бути потрібно повністю зректися себе, щоб тебе вважали хорошою людиною.
І ТИ не маєш бути НАЙМЕНШ ВАЖЛИВОЮ людиною у СВОЄМУ ВЛАСНОМУ ЖИТТІ.
Будь чесним, навіть якщо це дратує людей, будь собою, навіть якщо з тебе сміються, май власні думки й прийми те, що люди БУДУТЬ не згодні, виражай себе без страху перед іншими, май свій голос, свої думки, уподобання, бажання й прагнення. Зберігай свою індивідуальність і відчуття себе.
І нарешті, зрікатися себе заради схвалення всіх інших АМОРАЛЬНО. Це найвища форма маніпуляції й найбільша брехня, яку ми щодня говоримо всім навколо.