Невидимі сходинки.

У дитинстві я любив дивитися виступи фокусників.

І одним із моїх улюблених був Динамо. Як на мене, він був одним із найкращих фокусників того часу.

В одному трюку здавалося, що він іде по воді. І я, маленький християнин, який дивився це по телевізору, пам’ятаю, як водночас був вражений і трохи наляканий.

Я сидів і думав: «От халепа. Я думав, так може тільки Ісус».

Звісно, це була ілюзія. Одне з припущень щодо пояснення трюку полягає в прозорій платформі, розміщеній відразу під поверхнею води й прихованій від глядачів.

Ідея в тому, що платформа достатньо близько до поверхні, щоб по ній можна було йти, але схована під водою, тож не видно, що його тримає.

Для глядачів він ступає в порожнечу.

Але під його ногами є щось тверде.

Невидимі сходинки.

І оскільки я більшу частину життя йшов із Богом і виріс у сім’ї, яка йшла з Ним, я не можу не думати, як часто життя з Богом відчувається саме так.

Бог кличе тебе зробити крок. Ти дивишся вперед і бачиш лише воду.

Ні стежки. Ні видимої опори. Нічого, що пояснило б, як перенести туди свою вагу й залишитися на ногах.

І відразу стає страшно.

«Боже, якщо я ступлю туди, то просто провалюся. Там немає нічого, що мене триматиме».

А що, як Є?

Що, як сходинка вже там, а бракує лише твоєї здатності її побачити?

Подумай на мить про цю приховану платформу.

Бачиш ти її чи ні, це ніяк не впливає на її здатність витримати твою вагу. Вона не стає твердою, коли ти її помічаєш. Вона була твердою ще до того, як ти дізнався про її існування.

Але якщо стояти на краю й відмовлятися опустити ногу, поки очі не доведуть, що під водою щось є, можна так і не дізнатися, що могло тебе втримати.

І мені здається, саме тут починається віра.

Іноді Бог кличе тебе рухатися раніше, ніж дозволяє побачити те, що стане опорою.

Він просить довіритися Його слову раніше, ніж ти відчуєш заспокійливу землю під ногами.

Крок іде ПЕРШИМ. Відкриття приходить ПОТІМ.

Ти піднімаєш ногу зі звичного місця. Переносиш її туди, де, здається, ніщо не зможе тебе втримати. Усе видиме наказує тобі залишитися на місці.

Але ти робиш крок, бо довіряєш Тому, Хто сказав, що тобі є куди стати.

І, переносячи вагу, знаходиш опору.

Опора Є.

Ти думав, що ступаєш у порожнечу, але став на те, що Бог бачив увесь цей час.

Ось що мені здається прекрасним.

Правда в тому, що крок віри насправді лише ілюзія, адже невидима сходинка була там увесь цей час. Просто потрібна була віра, щоб повірити в те, чого ти поки не бачиш.

І часом мені здається, що Бог залишає сходинку невидимою саме тому, що в цьому ВИПРОБУВАННЯ.

Чи довіришся ти Йому більше, ніж тому, що бачиш?

Якби Він показав усю платформу, кожну сходинку й точне місце, куди вона приведе, ти міг би йти, спираючись на власне бачення шляху.

Але коли ти не бачиш, мусиш довіряти Його баченню.

Ми кажемо: «Боже, покажи мені землю, і тоді я ступлю».

А іноді Він каже: «Зроби крок, і знайдеш землю».

«Бо ходимо вірою, а не видінням». 2 Коринтян 5:7.

Ми ЙДЕМО. Рухаємося. Переносимо вагу туди, де очі ще не можуть дати нам упевненості.

А потім підходимо до наступної сходинки.

Бо одного разу знайти опору не означає, що Бог раптом покаже всі сходи.

Ти стоїш на тому, що тебе втримало. Але попереду знову вода.

Інша розмова. Інше рішення. Інший незнайомий період. Інша мить, коли не видно, звідки прийде підтримка.

І знову Він просить тебе довіритися Йому.

Але тепер тобі є що згадати.

Земля під твоїми ногами колись була тією сходинкою, на яку ти боявся ступити.

Ти не бачив, як переживеш той період. Не знав, звідки візьмуться сили. Гадки не мав, як знайдеш опору.

І все ж ти тут. Стоїш там, де колись думав потонути.

Це не означає, що шлях був безболісним. Це означає, що ти знайшов підтримку, якої не міг побачити на початку шляху.

То чому ми так швидко вирішуємо, що саме наступна невидима сходинка нас не витримає?

Бог не привів тебе так далеко лише для того, щоб покинути на краю.

Коли Він кличе вперед, Він знає, що під поверхнею. Знає, як утримає тебе, навіть якщо ти ще не бачиш, як зможеш стояти.

Не потрібно позбутися всіх питань, перш ніж рушити. Не потрібно відчувати землю під наступною ногою, продовжуючи тримати обидві ноги саме там, де вони стоять.

Настає мить, коли довіра має стати кроком.

І якщо ти зараз саме тут, я хочу тебе підбадьорити. Те, що здається порожнечею попереду, може виявитися просто ще однією невидимою сходинкою, на якій Бог просить тебе довіритися Йому.

Зроби крок віри.

Нехай ноги відкриють те, чого не бачать очі.

- Adam